Наталка Позняк
Народилася чудового ранку 13 травня 72 року, тому дуже люблю весну і весь час сподіваюся на зустріч із казкою. Дитинство і юнацькі роки пройшли в старовинному поліському містечку Дубровиця над річкою Горинь, а у 89 році вперше приїхала до Києва (здавати іспити до Київського Національного університету ім.Т.Шевченка) та так тут і залишилася.
Навчаючись в університеті, захопилася музичними фестивалями, об'їздила всю Україну з "Червоною рутою", познайомилася з багатьма цікавими творчими людьми. Саме неповторні фестивальні тусовки і стали для мене першою школою поетичного мистецтва.
Є членом літературного об`єднання "Радосинь", яким керує Дмитро Чередниченко. Працювала на телебаченні, мала кілька авторських програм на НТУ, серед яких "Ностальгія за піснею", "Портрет в інтер'єрі", "Дебют". На практиці освоїла майже усі жанри журналістики, друкувалася у багатьох виданнях. Зараз, як вільний журналіст намагаюся знайти місце, де могла б максимально реалізувати свої інтереси і знання.
Захоплююся музикою, вишиванням, останнім часом зацікавилася перекладами з білоруської мови. Люблю спілкуватися з цікавими людьми. Мрію знайти свою дорогу до казки.
|
Пишу листи на акварелях осені І з вітром відпускаю у політ. Стара верба над берегами босими Пряде клубок печалі журавлів. Ще пам’ять не цілована морозом, Ще джерело в прадавній хащі б’є. По парасолі крапельками Морзе Далекий Хтось привіт передає.
Рейтинг: 4,18
Ви чуєте, як небо гомонить Мелодією місячного світла, Коли душа, мов паросток розквітлий, Під вічним Дивоколом затремтить? І оживають зоряні слова Забутої прабатьківської казки, І зникне із душі щоденна маска, Й відчуєш, що душа іще жива. Розбудить пам’ять голос цвіркуна, Напоєний духмяним трунком літа, Щоб вознестися понад білим світом, Чи наяву, чи у блаженних снах. Забути всі проблеми і думки, І заблукати в зорянім розмаї. Побачиш в небі зірку, що блукає – Зігрій маленьку дотиком руки.
Рейтинг: 4,25
Веселий дощ постукав у вікно, Розсипавши мелодію намиста, І перших крапель запашне вино Зросило камінь стомленого міста. Вальс парасоль під грому перебір, Тремтить верба в обіймах вітру дужих. …А уночі кришталь далеких зір Збиратимуть Жар-птиці у калюжах.
Рейтинг: 4,2
І Літо м’яке, наче руки коханого, Вітер цілує оголені плечі. Зірка всміхнеться бажанням незгаданим, І спалахне, закотившись у вечір. Ніч обернеться премудрою тайною, Грона достиглих туманів колишучи. Єва блукає, збираючи яблука. Юний Адам їй присвячує вірші. ІІ Серпнева ніч сховалася у тишу, І вітерець здивований затих. І м’яко посміхається Всевишній, Простивши яблукам їх первородний гріх. Старий цвіркун зове у серенади Достиглих трав настояні меди. А яблука далеким зорям заздрять, І важко гупають у зоряні сліди.
Рейтинг: 3,36
Весняний сніг летить, немов на страту До чорної вологої землі. Його так довго змусили чекати У безконечних чергах на політ. Він все пройшов. І він свого добився: Розправив крила, щоб обняти світ. І вниз злетів весняний самовбивця, Що все життя віддав за цей політ.
Рейтинг: 4,5
Химерне плетиво словес. Якась мара, а ранить душу. І знову я блукати мушу. Немов голодний дикий пес, Щоб відшукать правічну суть Того несказаного Слова, Що, наче Всесвіту основу, На крилах журавлі несуть І знову ночі таїна Не дасть душі до ранку спати. Чи то, щоб Слово розгадати, Чи небо випити до дна.
Рейтинг: 4,43
Вітру пронизливий погляд, Наче учора – зима. З мертвого тіла безодні Скрапує тиша німа. Зорі промерзли до нитки, Не доторкнися – впадуть. Тіні дерев, наче свідки, Вічності вказують путь. Чорна хурделиця ночі Знов павутиння пряде. Неба напитися хочу, Щоб повернутись у день. Цокіт копит по бетону Тоне в ранковій росі. За невмолимим законом Ми повертаємось. Всі.
Рейтинг: 4,13
Ми – жертви сакральні, та в кожного – власний вівтар. Мамона чи Бог – вибираєм для себе ми самі. А час невблаганний – душі споконвічний вівчар, В Імперію Страху відкриє нам ковану браму. В Імперії Страху навіки розіп’ятий Страх. Криві дзеркала виливають на віск твою сутність. Тебе не сховає твоя оболонка пуста Від мудрих очей, безроздільно усюди присутніх. Тобі не сховатись від істини свого буття, Від правди речей, на які закривав свої очі. І марні благання і злякане серцебиття – До тебе з’явилися Зорі Правічної Ночі. В Імперії Страху – дуель, на хрестах і мечах. І судді величні судитимуть мовчки строго: Між чорними скелями стогне убога душа, В порожніх зіницях шукаючи ствердження Бога. Та відповідь всім – тільки тиша безжально німа. І Вітер холодний тремтить, обіймаючи плаху. За вироком долі – дороги назад вже нема: У кожного з нас – особиста Імперія Страху.
Рейтинг: 3,75
ліро-епічна еротично-драматична балада Вареники лежали на столі. Вони були незаймані і голі. Вони були, як грудочки малі Чиєїсь нерозділеної долі. Вони мене благали: «Зупинись, Так холодно самотніми ночами». І крапельки сиропно-сирних сліз, Мов хвилі тіста солодко блищали. Я узяла їх до своїх долонь, І трепетно піднесла до кастрюлі. І у окріп, у цей живий вогонь, Вареники беззахисні пірнули. Як радісно стрибали там вони, Як аж росли від знайденого щастя. І Африкою пахли їхні сни, Де ріками тече селянське масло. …Вареники стояли на столі, Мов викупані щойно немовлята. Вони іще не знали, що Cергій Іде у гості до моєї хати. Він смачно з’їв їх, смачно похвалив, Він склав ціну їм, може й завелику. І в темноті вареники пішли Шукати шлях до серця чоловіка. Не знаю, чи знайшли його вони. Недосконала ще цивілізація. Але сьогодні вже рожеві сни Їм сняться десь на дні каналізації.
Рейтинг: 4,57
Ми всі шукаєм істини буття, Гортаючи старезні фоліанти. А поряд з нами зоряні Атланти Незримо держать неба каяття. Вишукуєм перлину в полові, І музику розкришуєм на гами. А треба душу росяну трави Поцілувати босими ногами. Зболіле слово серцем відігріть, Щоб зірка віри у людей не згасла. Коли у відповідь тобі всміхнеться мить, Ніч шелесне в тобі: - Життя прекрасне.
Рейтинг: 4
|